11-А клас

Українська література

Сучасна українська література

Сергій Жадан

 Сергій Вікторович Жадан народився 23 серпня 1974 року в місті Старобільську на Луганщині. Закінчив Харківський педагогічний університет. Пише поезію і прозу. Автор низки книжок, серед яких «Генерал Юда», «Цитатник: вірші для коханок і коханців», «Пепсі», «Ефіопія», «Вогнепальні й ножові», «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Інтернат».

себе

На межі щирості й пародіювання

В одному з інтерв’ю С. Жадан зізнався: «Мистецтво — це така штука, де, безперечно, потрібні знання, освіта і досвід, але інтуїція потрібна не меншою мірою». Він і сам у поезії теж покладається на інтуїцію, яка підказує йому красиві, хай і стереотипні образи. Ось як у вірші «Музика, очерет…»: комети, ріки, міста, вії, «печальний голос», плач, «поїзд твоїх химер», «різний сніг» — і, звичайно, «тихо росте душа». Як іще краще й доступніше написати про кохання?

* * *

Музика, очерет,

на долоні, руці.

Скільки пройде комет

крізь понадхмар’я ці.

Як проступа тепло

через ріки, міста.

Все, що у нас було, —

тільки ця висота.

Все, що трималось вій,

голос печальний, плач,

я скидаю на твій

автовідповідач.

Поїзд твоїх химер

не зупиняє біг,

нам з тобою тепер

падає різний сніг.

Нарізно кров поспіша,

солодко шириться лет,

тихо росте душа,

мов ламкий очерет.

А ось балада «Смерть моряка річкового флоту…» — про кохання і смерть. У художньому просторі твору панує ірраціональна сила фатуму. Мовляв, немає щастя морякові річкового флоту в непривітному світі, і так хочеться втечею притлумити біль любовної драми — повз «мерехкі електричні турбіни» ризикованим шляхом «на

обважнілі одеські тумани» та «скумбрії плавники пурпурові», ну і, звичайно, «на вірну смерть». А десь за його такою бажаною жінкою й за «міддю в її волоссі» плачуть, не більше не менше, аж цілі «риболовецькі артілі».

Років зо двісті тому інший харківський поет-романтик Л. Боровиковський написав баладу «Розставання». Там, звичайно, не про моряка річкового флоту, а про козака, який покинув дівчину, скорившись волі фатуму: «Блудить, літає козаченько в полі: / Козацька охота гірше неволі». Сучасний поет романтичні кліше й стереотипи осмислює іронічно, залучає їх до процесу постмодерністської гри, немов балансує на межі щирості й пародіювання.

Отже, давній романтичний досвід стає продуктивним чинником сучасної української поезії.

* * *

Смерть моряка річкового флоту

схована в прибережній глині,

доки він робить свою роботу,

доки мусони стоять в долині.

Стишені баржі, рухливі шхуни,

що пропливають за течією,

торкають хребта його басові струни,

говорять: вона не буде твоєю,

вона, ця жінка, зі сріблом у горлі,

із серцем зі слонової кістки,

настоюється на своєму горі,

не дочекавшись від тебе звістки,

кинула все, що тримала досі,

ховає дощі глибоко в тілі.

Чуєш, за міддю в її волоссі

плачуть риболовецькі артілі?

Тому пливи собі повз пороги,

повз мерехкі електричні турбіни,

подалі від своєї тривоги,

подалі від цієї країни.

На золоті вогні малярії,

на стомлений голос діви Марії,

на обважнілі одеські тумани,

на теплі від мулу і жиру лимани.

На скумбрії плавники пурпурові,

на рвані потоки нічного вітру,

на вірну смерть

від чорної крові,

чорної крові,

технічного спирту.

Тоді проситимеш трохи ласки,

щоби було не надто жорстоко,

щоб не забули тобі покласти

по срібній монеті

на кожне око.

Потім пітьма набіжить звідусюди.

Потім зірки перестануть снитись.

А потім і серце змушене буде

спинитись.

 практикум

Виявляємо літературну компетентність

1. Які мотиви розкриваються у творі «Музика, очерет…»? Які образи увиразню-

ють ці мотиви?

2. У який спосіб виявляється авторська іронія в поезії «Смерть моряка річкового флоту»?

Між середньовіччям і сьогоденням

(«Тамплієри»)

Сам автор відзначив: «Тамплієри» — 39 віршів про війну, яку ніхто не оголошував, про біль, із яким не можна впоратися, про любов, від якої ніхто не може відмовитися, та надію, на якій усе тримається».

Тамплієри — це один із чернечих військових орденів, що діяв у часи хрестових походів: переважно захищав паломників. А для автора збірки тамплієри — це сучасні добровольці, воїни на новітній війні.

При цьому автор вважає некоректним обмежувати його поезію лише темою війни:

«У книзі, звісно, є вірші, написані безпосередньо про війну, але в цілому вона писалась з трішки іншим завданням. Тамплієри тут — люди, які першими відгукуються на заклик іти воювати і першими стають заручниками цієї війни, коли повертаються. Вони стають зайвими, непотрібними, на них зазвичай і вішають усіх собак. Те, що ми зараз, власне, і бачимо у випадку з нашими військовими, а особливо з добровольцями».

Справді, у збірці чимало про війну, але й не менше — про те, що відбувається «навколо війни», зі звичайними людьми. Ось, наприклад, образ священика: «Я знав священика, який був у полоні. / Шрам на скроні. Збиті чорні долоні». Є й про «сіру зону», стосунки між людьми, є й про любов, а ще чимало роздумів про життя і смерть —філософських і не дуже.

Я знав священика, який був у полоні

Я знав священика, який був у полоні.

Шрам на скроні. Збиті чорні долоні.

Телефонні розмови з донецькими операми.

Трофейний опель із польськими номерами.

І ось він мені говорив: інститут церкви

поєднує нас усіх подібно до цегли,

випалює нас у вогні, скріплює нас для ґрунтовки,

хоча все це втрачає сенс уже під час артпідготовки.

Ще він говорив: спитай мене про воскресіння —

я відповім: щоби воскреснути, потрібне везіння.

Праведникам якраз не щастить в основній їхній масі.

Я люблю говорити про ворогів у минулому часі.

Спитай мене про прощення, я маю що відповісти:

прощення передбачає, що частина мирян — атеїсти.

Я принесу своїм ворогам на могили квіти.

Кара господня настигне всіх.

Вам, атеїстам, не зрозуміти.

Війна мене навчила не говорити про втрати.

З живими краще. Живих принаймні можна порятувати.

В живих є те, що не дає їм лягти в траншею.

Здається ви, атеїсти, називаєте це душею.

Я думаю іноді, чи зрозуміють нас наші діти.

Серце моє легке і обійми мої розпростерті.

Моєї любові стане на всіх,

навіть на тих, хто хотів мене вбити.

Піду, до речі, нагадаю їм, що їх чекає по смерті.